Охтирчанка Лілія Давидова понад пів року не може побачити свого сина. Жінка каже, що його на початку вересня минулого року забрав колишній чоловік і утримує, всупереч рішенню суду, який визначив проживання дитини з матір’ю.
За її словами, колишній чоловік його примусово утримує у своєму приватному будинку:
“Останні пів року дитина сидить замкнена в будинку. Він взагалі нікуди не виходить. Він взагалі ні з ким не спілкується. У нього є старший рідний брат – мій син. З моменту, коли з 6 вересня він залишився там – ні на мої дзвінки, ні на дзвінки рідного брата, бабусі, племінників моїх, його тітки, сестри моєї, дитина не відповідає”.
Лілія розповідає, син — активний хлопчик. Окрім школи, він відвідував кілька гуртків. Наразі жодного з них не відвідує.
“Займався шахами, професійно займався шахами. Він самий перспективний шахіст Сумської області. Дитина в 10 років у Харкові виконала норму першого дорослого розряду. На карате ходив 4 роки, займався футболом. Ще ми ходили в музичну школу, попри все. І в нього всюди все виходило”,— каже Лілія.
Та додає, що судові процеси з чоловіком йдуть протягом кількох років:
“Він всі ці сім років періодично зі мною судиться, по усім питанням, яким тільки можна. Попри те, що є рішення суду від 2021 року, що дитина проживає зі мною. У нього було декілька спроб до цього змінити місце проживання дитини, але ж розумні суди йому відмовляли”.
За інформацією Лілії, батько її дитини — адвокат, колишній працівник податкової поліції. Жінка каже, що ніколи не перешкоджала сину в спілкуванні з батьком. А з початком повномасштабного вторгнення вони деякий час проживали разом:
“Вимушено переїхали до нього в приватний сектор, де добрий підвал. Нас там було багато. Потім ми виїжджали в місто Івано-Франківськ, в травні минулого року ми повернулися і через чотири дні прилетіли наступні п’ять ракет і ми знову вимушено повернулись до нього в будинок, тому що там є хоча б підвал. І ми там прожили все літо. Тільки з-за того, щоб дитина була в безпеці”.
6 вересня між Лілією і її колишнім чоловіком сталася сварка.
“Я прийняла рішення з дитиною їхати жити за місцем, де ми проживали до війни, в свою квартиру. Він мене побив, (за уточненням Лілії: штовхав, жбурляв на диван – ред.), дитину загнав у підвал. Я викликала працівників поліції, але вони взагалі нічого не роблять. І, навіть в той день я не змогла забрати дитину”, — пригадує жінка.
Відтоді жінка неодноразово намагалась побачитись із сином. Одна зі спроб закінчилась для неї госпіталізацією. Чоловік, каже Лілія, вдарив її кулаком в обличчя і вона втратила свідомість. Жінка звернулася у поліцію, але, каже, безрезультатно. Також, аби повернути сина, зверталась і в поліцію, і в суди.
“Я зразу, у вересні минулого року звернулась, бо наш (Охтирський – ред.) суд був закритий, звернулась у Шишацький районний суд про примусове відібрання дитини і передачу її мені. Щоб я могла зайти туди примусово і забрати свою дитину. Рішення, яке підлягає негайному вирішенню по дітях, негайному виконанню Шишацький районний суд, суддя Вергун тягне пів року”.
Наприкінці березня разом з правоохоронцями Лілія знову приїжджала до будинку колишнього чоловіка. Двері він не відчинив, поліцейській дав поспілкувався з сином телефоном.
Разом із жінкою кореспонденти Суспільного теж поїхали до будинку колишнього чоловіка Лілії. Вона викликала поліцію. Правоохоронцям чоловік не відчинив. Слухавку теж не взяв. Поліцейський запропонував жінці написати заяву.
“І так кожного разу. Все. Оце виконана вся робота поліції. Оце так кожного разу. Десятки разів за весь цей час, десятки разів. Потім прийде відписка від поліції — звертайтесь до суду. Все”, — каже Лілія.
За допомогою жінка також зверталася у місцеву службу у справах дітей.
“Вона письмово до нас звернулась, ми комісійно вийшли, обстежили, що вона не знає, як і в яких умовах перебуває її син. Ми поспілкувались, психолог разом із нами була із закладу, де він навчається, я особисто спілкувалась із ним. Він стверджував, що я хочу тут проживати в будинку, мені тут подобається. Якщо дитина не хоче, насильно її забрати – не маємо ми такого права”, — говорить Ніна Мороховська, начальниця служби у справах дітей Охтирської міськради.
Пізніше батько хлопчика, Костянтин Діброва, зустрівся з кореспондентами Суспільного і озвучив свою позицію. Чоловік каже, сина не відбирав у матері, Хлопець після сварки батьків 6-го вересня сам вирішив залишитись у нього.
“Це було рішення сина, він вирішив залишитись тут. Приїхала поліція, тому що Давидова почала себе вести неадекватно, кричати, казала: вдарь мене, провокувала. Розповіла прибувши поліцейським, що я її побив, але на пропозицію пройти обстеження у судово-медичного експерта вона відмовилась. Вадим на відеокамеру дав покази, що він сам вирішив залишитись тут, я ніякого тиску по цьому на нього не вчиняв. Після цього прибула слідчо-оперативна група з представником органу опіки і піклування, начальником ювенальної превенції. Вадим ще раз дав письмові пояснення, будучи опитаним, що це його рішення – залишитись у цьому будинку”, – розповів він.
На питання, чому не дає сину спілкуватись із мамою, Костянтин відповідає:
“Жодних перешкод я у спілкуванні не чиню, це виключно небажання Вадима спілкуватись”.
Чоловік додає, що хлопчика налякала поведінка матері, яка неодноразово намагалась, або ж проникала на територію його будинку. На скаргу Лілії Давидової про те, що хлопчик не відвідує жодного гуртка, Костянтин відповідає:
“Він вирішив зосередитись на шахах і настільному тенісі. Можу відразу сказати про настільний теніс: інколи по два рази на тиждень я вожу його в Суми, тренер приїздить сюди, до нас. Тому про якусь ізоляцію я не знаю”.
Також чоловік розповів, що хлопчик продовжує займатись бойовими мистецтвами. “Заняття проходять тут у нас. У підвалі обладнана груша, у Вадима є лампи, рукавиці різних видів боксерські, для боїв без правил, для карате”, – додав він.
5-го квітня у Шишацькому райсуді задовольнили позов Лілії Давидової про примусове відібрання Вадима у батька.
Костянтин Діброва на це відповідає:
“Я, як законослухняний громадянин, звичайно ж, виконаю рішення суду. Тобто, ніякого недопуску. Поліцейські, психолог, представник у справах дітей, виконавча служба. Звичайно ж, люди прийдуть, виконають свій обов’язок, звичайно, я їх впущу. Але чинне діюче законодавство не передбачає насильного (відібрання). Вадим свою думку сказав: я нікуди йти не хочу. Якщо він так вирішить, вибачте. Я його тягти не буду”.
Костянтин Діброва наразі чекає на рішення Охтирського міськрайонного суду, куди подав позов про зміну місця проживання сина, аби хлопець жив не з матір’ю, а з ним.