На початку серпня виповнився рік, як у селі Некрасове на Глухівщині поховали військового Максима Приходька. Чоловік загинув на початку березня на Чернігівщині й тривалий час вважався зниклим безвісти. Понад чотири місяці його останки розшукувала дружина Тетяна.
Тетяна Приходько розповіла, що востаннє чула голос Максима 8 березня 2022 року. “Я пам’ятаю її до дрібниць, він сказав, що вони відійшли від того села, де були і зайняли інші позиції. Це були Буди. Що інтернету немає. А ще я зараз згадую, що сказала йому: “Я народжу тобі хочеш сина, хочеш доньку, хочеш двійню, але тільки повернись живий”, – пригадала жінка.
9 березня 2022 року Максим Приходько прийняв свій останній бій. “Група Максима стояла у Будах. Свій бій, який почався вранці, вони стримали навалу противника, відбили. Але паралельно був бій у Лукашівці, де стояли хлопці з нашої роти. Звідти постійно запрошували вогневу підтримку, артилерію, просили боєкомплекти”, – розповіла Тетяна.
Відвезти боєприпаси побратимам зголосився чоловік Тетяни Максим. Тоді ще він не знав, що відправляється на позиції, з усіх боків оточені ворогом. “Зі слів хлопців, які залишилися, які розуміються у військових діях, те, що він віз, проти танків – було нічого. Але все ж він доїхав. Ціною свого життя, скажемо так”, – розповіла жінка.
На околиці Лукашівки цивільне авто, у якому перебував Максим, розстріляли з танку, але відомостей про це побратими військового тоді не мали. Тому життя Тетяни та рідних Максима перетворилися на пошуковий процес: “Лукашівка була окупована до 28 березня. Весь цей час я займалась пошуками сама, з близькими. Паралельно пошуками займався рідний брат Юрій. Я знайшла номера всіх”.
Коли росіян вибили з села, туди змогли зайти експертні групи. Тоді в Лукашівці знайшли згорілу машину з людськими останками, якою іноді пересувався й Максим. 20 квітня Тетяні подзвонили з Чернігівського моргу. У машині знайшли ланцюжок і його треба було впізнати. “Присилають цепочку. Плетіння бісмарк. Сказати, що я її не впізнала – я не можу. Сказати, що я її впізнала – я теж не можу. Я не хотіла її впізнавати. І я сказала, що це не вона”, – пригадала Тетяна.
До Чернігова поїхав брат Максима Григорій і здав ДНК для проведення аналізу. А Тетяна разом із рідними у травні вирушили в Лукашівку – на місце тоді ще ймовірної загибелі воїна. “Зі сторони села Анисів ми відразу побачили наш автомобіль. Поряд із ними стояв дерев’яний хрест, який люди самі встановили. І ми якось не підготувалися. Знаєте, як у кіно експерти, щіточки там, сита. Я там шукала пластини з бронежилета. Я їх перша знайшла. Я зрозуміла, що скоріш за все це Максим”, – пригадала дружина загиблого.
Про те, що Максим загинув, Тетяна не сказала нікому. Не хотіла вірити. Найтяжчим, зізнається зараз, було мовчати. Про долю рідного брата так і не дізнався Григорій – 10 липня він зник безвісти на Бахмутському напрямку. “Третього липня остання з ним розмова….. Я повернуся додому тільки з братом”, – розказала жінка.
29 липня жінка отримала телефоном дізналася, що у Чернігівському морзі виявили збіг ДНК. Результат поставив крапку в пошуках, довжиною у чотири місяці. Максима поховали у Некрасовому. У труну до чоловіка Тетяна поклала файл із рештками, які збирала голими руками на місці його загибелі. Донька Анюта намалювала для тата останній малюнок, де написала “Ти помер за Україну”.