У січні 2023 року родина Рисенків втратила старшого сина. 26-річний Віктор Рисенко загинув поблизу Соледара 18 січня. За словами матері воїна, вони кожного тижня ходять на могилу до сина, яку видно з вікна їхнього будинку.
Родина весь час намагається допомагати захисникам України на фронті, а цього разу вирішили допомогти побратимам сина. Через волонтерів з’ясували потребу і придбали портативну зарядну станцію, яка вже на передовій. Напередодні річниці загибелі сина Суспільне поспілкувалась із родиною.
“Доброго ранку, сину”, – так щоранку дивлячись у вікно останній рік вітається із сином пані Ганна.
Могилу її Віті із синьо-жовтим стягом видно у вікно їхнього будинку. Поряд куточок пам’яті – тут все, що залишилось на згадку про сина. Серед фото, шеврони, літня форма, яку прислав додому та нагороди.
“Цей годинник був у нього на руці в останні хвилини, ось побитий”, – розповідає мати військовослужбовця.
За словами Ганни Рисенко, син мав дитячу мрію — стати захисником.
“Він у нас був такий рослий хлопчик, він пішов у початкову школу і вчителька каже: він буде воєнним. І оце як хлопчики обирали, як сфотографуватись і він обрав воєнний. Ото, там корабель і літак. Ото, сама перша”, – говорить мати Віктора Рисенка.
Дитяче фото Віктора Рисенка. Фото: Суспільне Суми
У 2016 році Віктор відслужив строкову службу, а у серпні 2022 його мобілізували до війська, де й розпочав службу у 77 аеромобільній бригаді. У родині Рисенків п’ятеро дітей, Вітя був найстаршим.
“В нас сім`я із семи Я. Тато, мама і п`ятеро дітей і ця сімочка розбилась (плаче — прим. авт.)”, – говорить Ганна Рисенко.
Востаннє спілкувались з сином 16 січня 2023 року. Його підрозділ був поблизу Соледару. Віктор подзвонив перед тим, як іти на завдання, згадує мама. За два дні загинув. Поховали воїна 25 січня.
“Зранку вони обходили територію і був прорив цієї території. На скільки я знаю, з двома побратимами був. Був прорив, так нам сказали: “Дякуємо вам за вашого сина, тому що він спас не одне життя, бо ті хлопці були трохи далі,
Ганна Рисенко. Фото: Суспільне Суми
Кожного тижня рідні ідуть до Віктора на кладовище.
“Ми завдячуємо всім, що наша дитина на нашій землі. На місці, рідному повернувся. Хай і ціною такою, важкою, але він з нами. Ми маємо можливість його навідувати”, – говорить Ганна Рисенко.
За її словами, за можливості завжди долучались до зборів волонтерів, аби підтримати воїнів на передовій, а цього разу вирішили допомогти саме побратимам сина. Звернулась до волонтерів у Ромнах, які зв’язались із бійцями.
“Кажуть: “Чим саме ви хочете?”. Я кажу: “Грошима допомогу”. Так, як робив мій син. Їм видніше, чого їм треба, чого не треба. Вони вирішили придбати зарядну ту установку. Я рада, що воно хоч чимось. Я якби змогла я б усім допомогла”, – говорить мати військовослужбовця.
Придбали портативну зарядну станцію за майже 20 тисяч гривень. Натомість воїни прислали родині відео з подякою та згадками про Віктора.
“Вітя був надійним, відданим, цілеспрямованим. Це основні синоніми, які вспливають в пам’яті про нього. Ми дуже важко перенесли втрату його, пам’ятаємо, сумуємо і завжди рівняємося на нього”, – розповідає побратим Віктора Рисенка.
Віктор був командиром відділення, нагороджений орденом за мужність ІІІ ступеня посмертно. Йому назавжди залишилось 26 років. Рідні реєстрували петицію на сайті Президента України для присвоєння йому звання Героя України. Вдалося зібрати понад 3 тисячі голосів. Нині планують подати петицію повторно, говорить сестра загиблого.
“Мій брат дуже великий герой, який врятував дуже багато життів. Як мені сказали, він не мав бути на тому місці, але все ж таки він був, він врятував. Тож можна зробити такий ритуал: прокинутися і як говорили, донатити чашку кави, а то просто прокинутись, зайти на петиції і просто підписувати. Якщо допомагати один одному, тоді буде велика сім’я і можливо так і швидше буде перемога”, – розповідає сестра Наталія Похитун.
Допомагати ж, говорить Ганна, будуть за можливості й надалі, бо вважають це своїм обов’язком.
“Щоб оті всі сини, батьки, дідусі, матері, дочки. Всі, щоб вони прийшли додому, приїхали живими, здоровими”, – каже Ганна Рисенко.