Дівчинка, яка малює думки: як роботи 10-річної Ніколь Вихрової з Сумщини побували у Франції
Знайомтеся: Ніколь Вихрова – учениця Сумської спеціалізованої школи №7 ім. Максима Савченка. В години позашкілля дівчинка відвідує гурток «Чарівний пензлик» Верхньосироватського Будинку дитячої та юнацької творчості, а живе з батьками та старшим братом Богданом у селі Токарі поблизу обласного центру.
Нещодавно Ніколь разом з мамою повернулася з Франції (місто Сере), де твори дівчинки з роботами інших талановитих дітей Сумщини були представлені на міжнародній виставці. До речі, малюнки Ніколь із серії «Творчий опір», які були презентовані у Франції, наразі беруть участь у благодійному онлайн-аукціоні (виручені кошти направляються сумському благодійного фонду «Ми тут – Північний форпост» на придбання матеріалів для маскування). «Я дуже хочу допомогти, чим можу, – зізнається дівчинка. – Захистити наших воїнів, бо вони захищають мене. А я – малюю…».
Від картинок – до змістовних робіт
Малювати Ніколь почала, як навчилася тримати в руках олівець. У своїх роботах юна художниця використовувала все, що траплялося під руку: кулькові ручки, фломастери, фарби, крейдяники, олівці і навіть мамині лаки. «Я не дуже надавала значення її «творам» – малює, то й малює, як усі діти: квіти, сонечка, будиночки, дівчаток, – згадує мама дівчинки Ірина Вихрова. – Хіба що доня була більш посидюча, щось вимальовувала більш старанніше. Коли Ніколь маленькою почала підбирати кольори – стала придивлятися до її робіт, адже сама свого часу закінчила художню школу. Мабуть, у мене також був хист (про це нині згадує наша спільна з Ніколь вчителька Валентина Володимирівна Карпенко), та стала банківським працівником. Я дуже захоплювалася декоративною композицією – тим, що тепер малює донька.
Робіт у неї було багато ще змалечку, та все ж я вважала це звичайною дитячою творчістю. Просто дитина гарно малює – і все! Ми навіть її не віддавали до художньої школи. Танці, ІТ-академія, англійський… Дитина займалася усім, крім малювання!».
Як зізнається мама, повномасштабне вторгнення змінило світогляд маленької дівчинки, у якої день народження – 24 лютого. До речі, батьки хотіли назвати майбутню доню Катериною, та син Богдан запропонував свій ексклюзивний варіант – Ніколь (у перекладі «переможниця»). Напередодні 8-ої річниці доньки батьки підготувалися: надули кульки, придбали подарунок, замовили святковий торт… Та вже зранку була війна. Як вітати малу, яка так чекає на свято? «Довелося зібрати всю волю в кулак, посміхнутися, привітати та пошепки сказати… вибач, доню, почалася війна, – згадує Ірина. – Замовлений торт тоді ми не забрали…».
У березні 2022-го Ніколь з мамою виїхали до Польщі, проте вже влітку того ж року – повернулися. Не витримали, засумували за домом. Адаптуватися після перебування в мирній країні було непросто – вибухи на прикордонні, від яких у Токарях здригалася земля. Промайнув рік школи – знову канікули, коли не так весело, як було колись до війни. «Ми на роботі, дитина вдома сама, – продовжує мама. – Треба щось робити! І ось в автобусі зустрічаю свою першу вчительку з малювання Валентину Карпенко. Вона мені й запропонувала віддати доню до гуртка «Чарівний пензлик» Верхньосироватського Будинку дитячої та юнацької творчості, де з дітками займаються цілий рік (як онлайн, так і наживо). До того ж вона живе неподалік. Ніколь «загорілася» творчістю з першого дня! Донька відкрилася. Адже педагог із нею займається, підказує, направляє та розвиває».
Одразу з-під пензля юної художниці почали з’являтися цікаві та змістовні роботи. Мама спочатку навіть дивувалася такій красі! «Першим був малюнок гуашшю золотої осені – яскравий, наповнений, композиційний, – говорить Ірина. – Такого у Ніколь я ще не бачила! Адже доньку ніхто раніше не вчив доводити роботи до логічного завершення. Тож вони з Валентиною Володимирівною стали опановувати кожен з напрямків, готуючись до різних конкурсів. Спочатку придумували ідею, далі – ескіз і малюнок. Цих двох творчих людей неможливо було зупинити!».
Перша персональна виставка – вдома!
Спочатку роботи дівчинки виставлялися у «Фейсбуці» – в групі «Позашкілля», на сторінках Ніколь, вчителя та мами. Коли вже зібралося 15 малюнків, батьки вирішили зробити персональну виставку. «Тато пропонував якісь глобальні ідеї, я ж – більш простіші, – продовжує Ірина Вихрова. – Збили з дошок головний фон, кнопками на нього «пришпилили» малюнки, притулили до хати і разом з Ніколь все сфотографували! Чим не персональна виставка?! Згодом меценат із Верхньої Сироватки Роман Голуб – генератор творчих ідей – передзвонив очільниці нашого Верхньосироватського позашкілля Галині Голомі, аби більше дізнатися про Ніколь. Він запропонував нам зробити виставку в сумській галереї KosTur, що на Воскресенській, 6.
Ми були безмежно щасливі! Коли оговталися від радості, постало питання: «А з чим виставлятися?!». Треба ж відповідати статусу, не показувати ж малюнки на скріпках! Почалася підготовка оформлення робіт, роздуми відносно презентації відкриття виставки, виготовлення афіші, запрошені знайомі. Тож у листопаді 2023 року відбулася вже перша серйозна персональна виставка Ніколь. Серед 32 робіт – натюрморти, пейзажі, акварелі, графіка, портрети. Все, що вдалося намалювати лише за пів року навчання з педагогом!».
Першу виставку юної художниці назвали «Код нації», оскільки в усіх роботах так чи інакше йдеться про Україну. Дитячі малюнки стали більш глибокими, з’явилася неабияка внутрішня сила та енергія.
Малюнки, які мають думку та силу
«Малюнок має силу, – говорить Ніколь. – Він має думку. Я малюю свої думки, які розливаються різними кольорами – так заграють сюжети, з”являється картинка з глибоким задумом. Є, наприклад, красивий вислів: «І прадіди в струнах бандури живуть…» Спочатку я не зрозуміла, як це. Але Валентина Володимирівна мені пояснила, що у кожного народу є свої цінності. У нас – мистецтво кобзарів, що мандрували курними шляхами України та ділили з народом його долю, радіючи чи оплакуючи її в думах та піснях. Так з”явилася моя бандура.
Не завжди все у мене виходить одразу. Є такі роботи, що багато разів я перемальовувала. А є які вдавалися за одним подихом.
Одна з таких – моя улюблена «Незламне майбутнє». Майбутнє, котре ми сьогодні, на жаль, бачимо через скло рожевих окулярів. Час летить, війна забирає безцінні мирні хвилини, якими ми – діти повинні були насолоджуватися. А такої жаданої Перемоги, про котру говорять батьки, – все немає… Але Перемога буде! Ми відбудуємо нашу країну, будемо жити мирним незалежним життям. І при цьому не забудемо цінність та силу своєї історії. Якраз лелеки на передньому плані це символізують!».
Мама, яка в спілкуванні з донечкою, намагається менше говорити на тему війни, щиро дивується її думкам та висловам. «Кожного разу, коли ми проговорюємо якусь її ідею, я замислююся, наскільки наші діти, й Ніколь у їх числі, дорослі, – зазначає жінка. – Підходить до мене донька і говорить: «Я хочу намалювати МІЦЬ УКРАЇНИ». Запитую, як вона це бачить. Виявляється, в її уяві це – козак, кінь. Далі з вчителькою ще додали дуба, українського коріння… Потім каже – хочу на цій роботі зобразити чуже, що нам нав’язують. російське додавати не стала, а використала білоруський орнамент, мовляв – не нав”язуйте Україні те, що має бути вашим. Ось так з’явилася робота «Міць України».
У неї багато таких цікавих патріотичних робіт. І «Берегиня свого роду», і «Бавовнята» – поєднання бавовни й кошеняток. Як відомо, «бавовною» називають вибухи на тимчасово окупованій території України та на рф, а «котиками» – наших солдатів ще з 2014 року. Та й самі пухнасті побратими стали талісманом для наших захисників. Спочатку мені задум доньки здавався незвичним – а вийшло гарно!».
Сумська галерея: «Творчий опір»
Наступна персональна виставка робіт Ніколь мала назву «Творчий опір» – її цьогоріч символічно відкрили до Дня захисту дітей у Сумській міській галереї. Тільки рік тому дівчинка малювала квіти та тварин, а наразі тема дитячих малюнків кардинально змінилася. Ніколь часто говорить про те, що важко згубити те, що маємо, а ще страшніше – не повернути втрачене.
«Донька зараз мріє намалювати гімн України, інколи вона мене цим як бентежить, так і захоплює, – продовжує Ірина Вихрова. – Хоча я також, можна сказати, творча людина. Тож очікую «народження» задуму вже в малюнку. Були в доньки важкі роботи, пов’язані не тільки з війною, а й з екологією. Нам здається, що наші діти пропускають багато інформації повз вухо. Ми, дорослі, намагаємося їм дати спокійне кольорове дитинство. Та коли думки виливаються у вигляді малюнків чи, наприклад, віршів, прози – тоді ми змінюємо своє бачення про дитину».
Тиждень сумчани та гості обласного центру могли споглядати та насолоджуватися творчістю Ніколь. А вже через два тижні мама з донею «Творчий опір» презентували у Франції.
Проєкт CUBIC MAP – листівки полетіли до Франції
Трішки передісторії до експозиції у Франції. Талановита дівчинка не сидить на місці – разом з творчими дорослими та наставниками береться за різноманітні ідеї. Сподобалася можливість популяризувати Сумщину за межами України, тож разом з іншими дітьми громади взяла участь у міжнародному проєкті CUBIC MAP. На кожній стороні кубика були зображення наших визначних місць та об’єктів. «Роман Голуб нам запропонував – у вас такий гарний виставковий матеріал, чому не зробити листівки з Ніколіних робіт, – продовжує Ірина Вихрова. – Донька мені розповідає про роботу, я за нею записую, аби у «Фейсбуці» під роботами не було помилок. Ще й зробили англійський переклад. Листівки, які відправили разом з кубиками, «полетіли» до Франції. Організаторка проєкту Діана Бошан (Diane Beauchamps) хотіла листівочки використати до їх свята, та пошта підвела – вони не надійшли. Та вона виготовила з них марки (які не несуть поштову цінність) та розіслала вчителям художнього мистецтва у Францію, Японію, Румунію тощо, аби відновити дух листування. Нам з Японії стали надходити листи з марками Ніколь. Першій – доньці. Навіть мені, також – нашим учителям, діткам з Токарів, Бездрика, Верхньої Сироватки. Дуже приємно! Я готую відповідь 10-річному хлопчику, який любить собак. Так ми здружилися з японцями!».
Після Діана Бошан запросила на міжнародну виставку до Франції (місто Сере на півдні), де творчість митців всього світу представляють аж у 31 (!) залі. «Французи хотіли побачити, як війну відчуває дитина, – говорить Ірина. – Тож ми зібрали не тільки роботи Ніколь, а й інших дітей, які займаються в нашому позашкіллі. Обов’язково взяли презентаційні роботи вчителя пані Валентини. Так «Творчий опір» поїхав до Франції».
Збирали за кордон усім миром!
Поїздка за кордон – справа не з дешевих, тож туди відправилися автобусом тільки мама з дочкою. Проте дівчат-Вихрових збирали до Франції, як то кажуть, усім миром. Кошти на поїздку сім’я знайшла самостійно (кредити – то наше все!), а до реалізації всього задуманого, щоб гідно представити українську прикордонну Сумщину, долучилися небайдужі.
«Зібрали дві здоровенних валізи – з роботами та подарунками, – згадує мама Ніколь. – Бренд NEGA надав презенти у вигляді дерев”яних іграшок (ляльки-мотанки, дерев”яні іграшки для майстер-класу). Студія «Мальва» – восковий вінок, яйця-крашанки, гаман та автентичний календар на 2024 рік, діти з Верхньої Сироватки – вироби з бісеру. Галина Голома допомогла з організацією дозволів та придбанням українського прапору з якісної тканини, Наталя Цвік-Максим”юк з Коломиї пошила оригінальні вишиванки для мене та Ніколь, Ольга Ведмедера – штани та гаман для Ніколь. А 15-річна Тетяна Хоруженко озвучила французькою всі тексти на QR-кодах до доньчиних робіт. Окрема подяка її вчителю з французької мови Олені Анатоліївні. Може, й не усіх наразі згадала, аби їм низько вклонитися!
Окремо назву керівника БФ «МИ ТУТ – Північний форпост» Ларису Гніденко. Коли Ніколь познайомилася з волонтерами сумського осередку, які плетуть захисні обладунки, пані Лариса подарувала Ніколь захисний ковпак ворожого снарядного підривника, який доня розмалювала акриловими фарбами самчиківським розписом. Цей «дзвін», до якого чоловік приробив ручку, ми продали у Франції, а кошти перерахували БФ – на матеріли для маскування».
Подарунок французькому меру
Франція зустріла сумчан привітно – у залі №26 під назвою Мanolo були представлені роботи українських митців. Дуже відомих і аматорів. 10 робіт Ніколь та дві – вчительки Валентини Карпенко виставили якраз посередині галереї.
– Як здивувалися французи, коли донька представлялася французькою та проводила свою презентацію за допомогою QR-кодів, за якими іноземні глядачі слухали опис роботи на їх рідній мові, – продовжує Ірина. – Видно було, що їм презентація дуже сподобалася.
За словами мами дівчинки, у Франції заборонено продавати дитячі роботи. Художні роботи дорослих організатори оцінили, а дитячі – ні. Але коли розмальовану Ніколлю залізяку-дзвін побачило немолоде подружжя, вони вирішили його придбати. «Я спитала в організаторів, що можна зробити, адже ми точно не повеземо його назад в Україну, – згадує Ірина. – І, на наше здивування, ми отримали згоду: можемо продати будь-яку роботу! Так дзвін «пішов» за 100 євро, які ми перерахували БФ «Ми тут». Ще ми продали роботи «Незламне майбутнє», «Пташка» (петриківський розпис) та «І прадіди в струнах бандури живуть…». Меру містечка Трей дуже сподобалися «Моя воля» – тож ми йому подарували. Ця робота прикрашає кабінет в мерії».
До речі, долучитися до благодійного аукціону, придбавши роботу Ніколь, можна за посиланням
Зараз Ніколь готує новий проєкт «Листівка Захиснику». Дівчинка вважає, що коли наш воїн отримає разом із маскувальним спорядженням листівку з патріотичною роботою, опис якої супроводжується дитячими голосом (QR-код) та написаним текстом із подякою, то це підніме його дух. А значить – наблизить таку очікувану ПЕРЕМОГУ!
Ірина Чирченко
