Віталій Степаненко з Краснопільщини потрапив у полон в березні 2022 року. Його повернули разом з іншими полоненими 30 грудня 2024 року. Наразі він перебуває у центрі реабілітації і незабаром має приїхати додому, розповіла мати Віталія Людмила Степаненко.
Записку мама військовополоненого Віталія Степаненка отримала від сина через кілька місяців після того, як він потрапив у полон, пише Суспільне. В день повномасштабного вторгнення він був у війську, оскільки останні кілька років служив у зоні АТО, розповідає Людмила Степаненко. Каже, зв’язок із сином був тільки у перші дні.
“ Раз він обізвався, це було, мабуть, 26: “Ма, мені ніколи”. Тоді подзвонив брат: “Віталя, що ти, де ти?”. Він сказав йому: “Брат, мені ніколи, все, давай” і кинув слухавку. Ще ми дзвонили, гудки йшли, але вже відповіді ми не почули”, — розповіла Людмила Степаненко.
У березні 2022, каже жінка, знайомі випадково побачили Віталія у соцмережах на фотографіях з полоненими. Через Червоний Хрест дізналися, що син дійсно у полоні. Після тієї записки зв’язок з Віталієм перервався, майже 30 місяців звісток від нього не було, розповідає пані Людмила.
“Цілий місяць, грудень, було якесь передчуття, я чогось чекала, тільки я не знала, чого. Мені чогось здавалося: ось він двері відкриє, ось він зателефонує, ось він прийде”, — додала жінка.
16 грудня Віталію виповнилося 36 років. А 30 грудня його рідним подзвонили.
“Приємний жіночий такий голос каже: “Я вас вітаю з наступаючим Новим роком, і в нас для вас новорічний подарунок: вашого сина звільнили з полону. Я почула рідний голос. Він каже: “Я так переживав за вас, як почалася війна”. Вони були у невідомості, їм ніхто нічого не казав, їм дуже давили на психіку. “Я думав, чи ви живі, чи неживі, бо казали, що розбито, немає нічого ніде, і рідних немає, і нікого немає”, — згадує Людмила Степаненко.
Вони зустрілися у центрі реабілітації для військовослужбовців. Мати каже: не могла повірити, що син вдома.
“Я побачила: дуже дитині тяжко, ну, дякувати Богу, він не зломився в мене. Може, трішки став замкнутий, це треба все пережити. Суму багато в очах його, болі дуже багато, ну він тримається. Мені і зараз це дуже боляче, і те, що пережила моя дитина – наче це я все пережила разом з ним”, — додала жінка.
Віталій розповів мамі, що у полоні його дуже підтримували хлопці, які були разом з ним. А ще підтримкою стала можливість читати.
“Він каже: “Ма, якби ти знала, скільки я перечитав там книжок”. Мабуть же ж там книжки були. І він зараз так підсів на ті книжки, що я ж бачу – він читає і зараз. Їх купує і читає. І може оце ще дало йому оцю силу, дало йому оцю волю”, — поділилася Людмила Степаненко.
Після реабілітації Віталій має повернутися додому, додає мати. До вторгнення родина мешкала у селі Тур’я Краснопільської громади, через нього заходили російські війська 24 лютого 2022 року.
Сьогодні Тур’я постійно під обстрілами, влітку минулого року звідти евакуювали останніх жителів. Сім’я Степаненків виїхала раніше, наразі облаштувалися в одному із сіл поблизу Сум, сюди повернеться і син.
“Йому було боляче, що, можна сказать, нашого села, немає. Ми ще не знаємо, чи є наша домівка, чи вже, мабуть, її і немає. Мабуть, немає, бо там кожного дня таке відбувається”, — поділилася жінка.
Вдома Віталія чекають батьки, сім’я брата-прикордонника і особливо 8-річний племінник.
“Я люблю Віталю, тому що він мені як брат. Захисник наш. І папа в нас захисник, і Віталя захисник, дядя. Наші захисники, ми ними пишаємося, любимо, чекаємо, так? – Так”, — розповів племінник Віталія Степаненка.