Частина мешканців села Лучка, що на Сумщині, обурені земляними роботами на місцевому кладовищі. Люди говорять, що там були поховання часів Голодомору. Староста села каже, що вирішила навести лад на занедбаній частині кладовища.
Віта Кириченко – мешканка села Лучка Роменського району, працює вчителем історії в гімназії. Розповідає про спогади своєї бабусі – Тетяни Малиш.
“У моєї бабусі помер маленький братик, у неї на руках, і точно могили не було там, де він був похований, але бабуся говорила, що горбки, тут поховані якісь дітки, тут лежать якісь люди, і десь там, говорять, була якась загальна могила, де ховали людей”, – говорить вона.
Віта Кириченко разом з учнями, у 90-их роках збирала спогади пенсіонерів про жертв Голодомору у рідному селі.
“Радянська влада того часу забороняла такі от поховання, забороняла ставити хрести, забороняла писати: 1933 рік. Так як ми з дітками проводили пошукову роботу, це було років 30 тому, то ми встановили, що близько 200 чоловік поховано”, – розповідає вона.
На місці, де, за словами вчительки, ховали померлих від голоду, на початку грудня 2022 року журналісти Суспільного застали важку будівельну техніку, що розрівнювала територію.
На місце земляних робіт з журналістами приїхала Любов Подпледько – працівниця музейної виставки селища Липова Долина, до громади якої входить і село Лучка. Пані Любов говорить, що вона збирала історії сіл громади, в тому числі і часів Голодомору.
“Під час Голодомору було захоронення – братські могили. За свідченням лучан, саме на цій території були ці ями, внизу, тому що вони не могли підніматись. Говорили, що туди ніколи не зносили сміття, що там лежать ті, в кого так важко закінчилось життя”, – розповідає вона.
Староста села Тетяна Сидорова говорить, що вирішила впорядкувати частину кладовища, щоб згодом робити тут нові поховання.
“Хочемо її вирівняти, щоб було чисте поле, щоб його можна було косити. Я попрохала у місцевої громади нашої, щоб вони нам допомогли, тому що в тому році ми його позпилювали, а корчі, все одно, за літо поросли. Так як у мене працює один працівник благоустрою, він територію ручною мотокосою не викосить. Надалі тут буде кладовище”, – розповіла вона.
Євген Сидоров, мешканець села Лучка, місцевий підприємець, депутат Липоводолинської селищної ради та чоловік старости села розповів, що рішення про проведення робіт підтримали місцеві мешканці.
“Є рішення сесії громади, є рішення виконкому громади, і тільки після цього ми почали окультурювати це кладовище. Там вже й хрестів не було, більше 100 років цьому кладовищу, ніхто не пам’ятає. Ми хочемо там засіяти багаторічними травами, косить і поставити там невеличкий пам’ятник, що 100 років тому тут було кладовище”, – розповів він.
Валентина Тищенко, начальниця відділу за дотриманням санітарного законодавства Головного управління Держпродспоживслужби області говорить, що в разі ліквідації кладовища, треба отримувати їхній дозвіл.
“Як з точки зору законодавчої, так і, напевно, з етичної точки зору, повинні бути здійснені заходи з перепоховання останків. У тому числі братські могили не дозволені до руйнування і рекультивації. По законодавству це, так, передбачено, проте до місцевого нашого управління, яке є в Ромнах, за нашими даними, ніхто не звертався”, – сказала вона.
За словами Валентини Тищенко перевірок вони зараз робити не мають права, і додала, що на цій території не було поховань людей, які загинули від сибірки.
Адвокат Юрій Кондратенко говорить, що законодавство має діяти й у військовий час.
“У разі ліквідації або перепоховання має проводитись ексгумація. Тобто, повинні вийматися усі залишки, які лишаються в місцях поховання, і переноситися до діючого кладовища. Але в даному разі треба брати до уваги статус цих могилок. Якщо там є жертви Голодомору, то в даному разі це об’єкти культурної спадщини і, на мою думку, необхідно також погодження з відповідними структурами”, – розповів він.
Кладовище в селі Лучка – діюче, тут і досі ховають людей.