На Курщині загинув захисник із Глухова Олександр Гурінов
23 жовтня, виконуючи бойове завдання на Курському напрямку, отримавши поранення не сумісне з життям, загинув 26-річний Олександр Вікторович Гурінов.
Народився майбутній захисник 3 березня 1998 року у Глухові. Бабуся Любов Іванівна розповідає, що Саша змалечку був енергійним, життєрадісним, відповідальним. Вона з пелюшок прищеплювала єдиному онукові завзяття та любов до спорту. Коли підріс – привчила до дисципліни та загортування тіла крижаною водою. Жінка акцентує увагу й на тому, що Сашу не потрібно було особливо змушувати до занять спортом, адже він і сам бачив в активному образі життя запоруку успіху. Хлопець займався волейболом, грав у футбол, хокей. В студентські роки став відвідувати спортивний клуб “Гармонія”, де швидко опанував ази пауерліфтингу та потоваришувався з іншими спортсменами. Але це згодом…
Коли Олександр закінчив перший клас Глухівського НВК №4, тоді вперше він пізнав почуття болю і відчаю, адже померла його мама…
Тоді його батько прийняв рішення перебратися до Бурині, де захисник вже закінчив школу. Свою першу освіту Олександр здобув у Глухові, навчаючись у професійно-педагогічному фаховому коледжі ім. О. Довженка. Після строкової служби долучився до прикордонних військ за контрактом. А згодом отримав другу освіту за фахом в Хмельницькому, адже зрозумів, що служіння Батьківщині – його покликання.
З 2023 року – воїн на захисті країни. За цей час Олександр пройшов крізь вогонь. Виконував поставлені керівництвом задачі на Харківському, Чернігівському, Сумському напрямках. Не боявся навантажень, стійко і самовіддано чинив опір ворогу. Із честю й гідністю разом із побратимами боронив цілісність держави, вірив у неминучу Перемогу.
Був надійним товаришем, користувався повагою серед побратимів. Морально сильний, проявляв високу наполегливість по службі. Попри щільний військовий графік він ніколи не забував про бабусю і близьких друзів – намагався приділити увагу, втішити і підбадьорити. Вірив у краще, випромінював добро і позитив. Бабусю оберігав і ніколи не ділився тугою на душі, казав, що все добре. 22 жовтня Саша і Любов Іванівна поговорили востаннє…розмова була швидкою та хвилюючою, бо відправлявся він на оборонні рубежі фронту, де нині точаться найзапекліші бої.
У Олександра залишився батько, який нині гідно боронить рідну неньку, сестра, чоловік якої також на захисті країни, бабуся, яка втратила єдиного онука.
Поховають мужнього земляка у Бурині.
