153-й окремий батальйон у складі 117-ї бригади ТРО сформувався у Шостці, в перші дні повномасштабної війни. Спочатку обороняли місто, яке було в напівоточенні російських військ. Потім набували бойового досвіду на Бахмутському, Харківському, Лиманському та Покровському напрямках. Нині бійці обороняють прикордоння Сумщини. Про бойовий шлях розповіли журналістам командир батальйону й командир стрілецької роти.
З травня по вересень 2024-го, разом з іншими підрозділами Збройних Сил військовослужбовці ТРО “Дев’ятки” тримали оборону Красногорівки на Донеччині, розповідає командир батальйону із позивним “Хохол”.
“Це були самі довгі чотири місяці, за які мій підрозділ зазнавав втрат, як за весь період війни. Дуже тяжкий напрямок, максимально інтенсивний вплив артилерії, КАБи, ствольна артилерія, міномети, піхота. Ну знаєте, як мурашник дивиться зверху, з мавіка, ну от щось типу мурашника. Тільки наших там, ну хлопців на позиціях 5-8 чоловік, а на тебе пре орда”.
Виконувач обов’язків командира стрілецької роти 153-го батальйону з позивним “Чорний” каже: на той час бійці батальйону не мали досвіду боїв у місті, в Красногорівці довелось його здобувати.
“П’ятиповерховий будинок. В одному під’їзді ми, в іншому уже вороги. Тому всі були в шоці, урбанізація, бої в місті. Тяжко, тяжко було.. дуже тяжко. Перше то, що не вистачало особового складу, інше, що не вистачає артилерії. Артилерії і боєприпасів до неї, тому що ворог переважає в цьому нас, ну в декілька разів, це 100%”.
“Втрати неймовірні. Понад 200 чоловік тільки поранених і не один раз поранених, загиблих вісім чоловік, і зниклих безвісти чоловік 20. Ну, зниклих безвісти – це в основному, коли немає змоги забрати з поля бою. І купа дзвінків від рідних, купа дзвінків там від дружин, від матерів.. і ти їм не поясниш, чого ми не забрали, ну вони цього не розуміють. Найважче – це спілкуватись із рідними”, — розповів командир 153 окремого батальйону ТРО.
Попри втрати особового складу, обороняли Красногорівку до останнього, каже “Хохол”:
“І вже коли разом з підрозділами, якими ми тримали оборону, коли вже втратили місто, боронили на околицях міста. Стояли до того моменту, поки в мене на позиціях залишилося просто три військовослужбовці. Лінія оборони батальйону — три хлопці, які стояли ну до останнього”.
В кінці вересня командир батальйону отримав бойове розпорядження на відновлення, а за кілька тижнів прибули на Сумщину. Сформувався 153-й окремий батальйон ТРО «Дев’ятка» в перші дні повномасштабної війни.
“Чому дев’ятка? Перше: 153-й, сума чисел 1,5,3 – буде 9. І родословна, із міста Шостки батальйон сам і там був один із небагатьох заводів за часів Радянського Союзу, який умовно називався “дев’ятка”, — розповів “Хохол”.
За перших три дні повномасштабної війни, говорить командир, до них доєдналися півтисячі людей.
“Люди ще приходили, ну ми просто відмовляли, не було на які посади вже їх просто забирати до себе, багато хто приходив ну знаєте, “чим допомогти?” Тобто не всі приходили до зброї ставати, але багато хто приходив і допомагав”
Російські війська, розповідає “Хохол”, заходили на територію України зокрема через Глухів, в сторону Путивля та Кролевця. Таким чином Шостка опинилась посередині, в напівоточенні. Добровольці зайняли позиції для оборони міста й району.
“Спочатку нас кинули під Новгород-Сіверський, це на Десну, село Пирогівка. Там із сусідньою військовою частиною нацгвардії підривали міст. Завдяки цьому в Шостку і не зайшов ворог, тому що міст підірвали і важка техніка не змогла форсувати річку Десна”, — поділився “Чорний”.
“Стояли ми разом із другим полком національної гвардії. Тільки коли штатна частина, штатний підрозділ там в бронежилетах, в касках, класно одягнені і повністю екіпіровані, то мої бійці стояли в формі з автоматами. Ну, хто служив раніше, хто там призвався, хто прийшов в когось там щось залишилось, ну це були ну буквально одиниці. Нам, чесно, допоміг другий полк нам. Вони і зброю дали, і БК дали, і залишки бронежилетів вони нам давали, ми їм тоді повернули”, — додав “Хохол”.
В ніч на перше березня 22-го року загинув командир 153-го батальйону, новим комбатом командування призначило “Хохла”.
Було це в середині квітня, згадує військовослужбовець. А в лютому 23-го року батальйон отримав бойове розпорядження їхати на Бахмутський напрямок. Не маючи бойового досвіду, бійцям батальйону “Дев’ятка” було нелегко, розповідає командир стрілецької роти:
“Це були наші перші, так сказати самі страшні бої. Тому що ми прийняли позиції, а позиція — це дві ямки, які по коліна, не глибше. І оце все під мінометним обстрілом, ми копаємося, навкруги все вибухає, все горить.. і ми просто в цій донбаській землі намагаємося щось викопати”.
Після кількох тижнів на Бахмутському напрямку, 153-й батальйон перекинули на прикордоння Харківщини.
“Там відчувалося, що ми, скажімо так, на якомусь відпочинку. Динаміки немає, глуха оборона, що в противника, що в нас. Рідкі проходи ДРГ, обстріли. Тобто, ми вже там пристрілялися, ми знаємо де вони, вони знають де ми, ну тобто лінія оборони кордону одна і та сама, що в них, що в нас, позиції накопані, що в них, що в нас. Скажімо так: войнушка, перестрілка: прилетить не прилетить. Заховався – добре, не заховався – ти трьохсотий”, — розповів командир 153-го окремого батальйону ТРО.
Після чотирьох місяців на Харківщині був Лиманський напрямок: “Ми там пробули пів довгих року. Кожний місяць нам обіцяли, що це крайній місяць, буде ротація.. і тоді вже особовий склад виснажився”
Коли російські війська почали активно штурмувати – батальйон, каже комбат зазнав великих втрат.
“Довго ми оборонялися, довго ми трималися, ну силами батальйону, який, ну, вибачте, з голими сраками, ми два тижні тримали оборону. При тому, що, штурми були в дуже в переважаючій кількості противника на техніці: це обов’язково танки, це БМП, це артилерійські обстріли. Там ми понесли, ну вже більші втрати, чим понесли ми втрати на Бахмуті”, — розповів “Хохол”.
В лютому 24-го року командування вивело 153-й окремий батальйон з Лиманського напрямку на Київщину, для відновлення. А за кілька місяців потому був Покровський напрямок і Красногорівка.
Нині бійці батальйону “Дев’ятка” обороняють кордони Сумщини.
“Тут повітря навіть рідне. Тому тут набагато краще через те, що це рідний дім. Так, тут також обстріли, все, ну це зовсім не Донбас”, — розповів “Чорний”.
“Ми вже вивчили противника, ми знаємо де вони, хоча і вони знають наші позиції, ну це ну ні для кого не секрет. Коштом дальніх засобів ураження, ну не даємо спокою ні вдень, ні вночі”, — додав “Хохол”.
Про те, якою бачить перемогу України – командир батальйону “Дев’ятка” каже: “Якби тут наразі, де зараз проходять бойові дії, це все зупинилося, я думаю, що це була б якась перемога. Тому що з кожним днем, на жаль, у нас ідуть втрати території”.
“Найбільше бажання – повернутися до своєї сім’ї. Обійняти дружину, сина, тому що почалася війна, моєму сину було 3 роки, зараз сину шість років. За ці майже три роки я його бачив тільки декілька разів. Якби не їхня підтримка, якби зараз не було мобільних телефонів, ну я зовсім не знаю, що було б. І хочеться звичайно Перемоги і повернутись до нормального життя”, — додав “Чорний”.