На минулих вихідних, перебуваючи в одному з населених пунктів Охтирського району Сумської області, мав бесіду з людьми, які там мешкають. У цьому селі живе моя мама і її сусіди в курсі, що я працюю журналістом у Сумах. Увечері на порозі будинку з’явилася ціла делегація. Люди попросили розповісти про те, як вони живуть. І я пообіцяв. Виконую свою обіцянку. Тим більше, що така ситуація по всій країні … І про це потрібно не те що постійно говорити, а бити в набат…
За межею бідності
У населеному пункті проживає близько 100 чоловік. 90% – пенсіонери. Практично всі самотні. Щороку кількість жителів села зменшується.
-Майже всі, хто проживає в селі, пропрацювали по 40 і більше років на різних підприємствах – розповідає пенсіонерка Ганна В. -Пенсія у всіх різна. У половини вона вища за прожитковий мінімум (ПМ = 1936 грн) на 100-200 гривень. А у інших вона або мінімальна, або трохи вище мінімальної 1600-1800 гривень (МП = 1712 грн). Тобто, ми живемо за межею бідності. Ну як живемо … виживаємо! Якби не городи і не виплата за оренду паю, ми б взагалі зігнулися тут.
-А ви куди-небудь звертались?
-Так ми 100 разів дзвонили на гарячу урядову лінію, писали листи до різних установ. Приходять відповіді, що пенсія порахована правильно. Але ми ніяк зрозуміти не можемо, як може бути ПРАВИЛЬНИМ стверджувати, що пропахавши все життя, на старості років тобі дали копійки?
-Діти вам допомагають? Адже закон зобов’язує їх забезпечувати своїх батьків.
-У мене двоє дітей. Обидва в Охтирці живуть. У них свої сім’ї. Донька – людина з інвалідністю. У неї двоє своїх дітей і вони живуть на зарплату її чоловіка. А він – лікар. Знаєте яка зарплата у лікаря? Чим вони мені допоможуть? Самі б собі допомогли і вже було б мені спокійніше вмирати. Син нещодавно залишився без роботи і поїхав на заробітки. Його дружина працює в ЖЕКу за мінімалку. У них син вчиться в університеті. Гроші все туди йдуть.
-Так може вони б забрали вас до себе? Ви б допомагали їм виховувати онуків.
-Воно то може і так. Але кому хочеться бути тягарем для своїх дітей? Запитайте у всіх, хто стоїть зараз поруч (15 осіб). Та й чому ми повинні так жити? Ми не заробили собі на нормальну старість? Чому держава має кошти на велику зарплату міністрам та іншим чиновникам, а для людей похилого віку немає? Додали до пенсії 30 гривень і ще й пишаються цим, пишуть у газетах про це так, ніби це таке досягнення, що можна відразу звання «Героя України» дати. Виродки …
Субсидія. Отримай і помри?
-Я рідко буваю в місті, – розповідає інша мешканка села Ольга. -Але телефоную знайомим і вони мені кажуть «А куди ви там в селі витрачаєте пенсію?». Так, у нас немає магазину, немає лікарні та аптеки. До найближчого магазину 8 кілометрів, до лікарні 40. Ціни на 40% вище, ніж в райцентрі. Так у нас немає жека і водопроводу. І за це ми не платимо. Але треба поправити паркан, дах, грубку потрусити, колодязь чистити. А за чий рахунок все це? А купити взуття. Те взуття, яке ми можемо собі дозволити, ледь сезон витримує. А на іншу грошей немає. А ще ж одяг … Хто молодший здає картоплю восени, горіхи … Отримує надбавку до пенсії. В цьому році ніхто взагалі не приїхав закуповувати. Один подзвонив, сказав «Куплю картоплю по 3 гривні». Так вона цього року не вродила, ми б і самі по 5 купили. Так що здавати нічого. І з кожним роком ми старіємо. Здоров’я немає. До речі, зорати землю теж плати. А за що?
-Дали нам субсидію на газ. Це просто біда. У мене будинок 45 кв.м опалювальної площі. Дали менше 180 кубів газу, при тому, що потрібно 400 і це в тому випадку, якщо не буде сильних морозів. А чим платити за газ з пенсії в 1600 гривень? У минулому році субсидія була майже вполовину більше і то ледве перезимували. І так у всіх по селу. Що буде цієї зими – не знаю. Ходимо з бабами ліс красти, поки сніг не випав. Вибору в нас немає.
-Так за це можуть оштрафувати …
-Нехай спробують. Уряду все одно, що з нами буде, та й нам все одно де помирати. Приїдемо кому-небудь з чиновників хату спалимо. Нехай посадять до в’язниці. Там безкоштовна їжа та житло.
-Коли то по телевізору дивився виступ майбутнього президента Зеленського, – каже літній пенсіонер (ім’я не запам’ятав). –І ось він сказав, що зробить все, щоб українці не плакали. Не можна вірити тим, хто роздає обіцянки перед виборами. Може він, звичайно, щось ще і зробить путнього, але з такою пенсією, цінами і субсидією ми не доживемо, щоб це дізнатися. У нас ось уже не їздять до лікарів. Дорога в обидва кінці дорого, та й ліки купувати нема за що. Так що скоро плакати буде нікому. Слава Україні!
Потрібно сказати, що люди злі на уряд, як минулий, так і нинішній, на керівництво області та району. Українці практично доведені до відчаю. Після останньої фрази дідуся про “Слава Україні”, задумався я. Яка слава може бути у країни в якій люди все своє життя ніколи і нічого крім роботи не бачили, нікуди не їздили за межі області, не кажучи вже про закордон, на старості років думають про те, як би швидше померти?
БЕЗКОШТОВНІ ПРИВАТНІ ОГОЛОШЕННЯ