Військовий суд у Ростові-на-Дону в РФ засудив 23 українських військовополонених, які служили в полку “Азов”, до ув’язнення в колонії суворого режиму, зокрема, 12 осіб отримали реальні строки від 13 до 23 років, інші — заочно.
Джерело: інтернет-видання “Медіазона”
Дослівно: “Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив до реальних термінів ув’язнення в колонії строгого режиму українських військовополонених, які в різні роки служили в полку “Азов”.
Деталі: За інформацією видання, троє суддів під головуванням Вячеслава Корсакова винесла вироки для українських військовополонених: Ярослав Ждамаров, Олександр Мероченець, Микита Тимонін, Олександр Мухін, Олег Тишкул та Артур Грецький отримали по 22 роки колонії строгого режиму; Олександр Ірх та Артем Гребешков – по 20 років; Олег Мижгородський – 17 років; Олег Жарков – 13 років; Анатолій Грицик – 19 років; Олексій Смиков – 23 роки. Усі вони планують оскаржити вирок.
Чоловіків привели до суду в кайданах. Перед оголошенням вироку Олегу Жаркову стало погано, йому викликали швидку допомогу через біль у животі.
Одинадцять осіб отримали заочні вироки, оскільки вже повернулись в Україну в рамках обміну. Давиду Касаткину та Дмитру Лабінському присудили по 23 роки колонії строгого режиму.
Дев’ять жінок, які працювали військовими кухарками, отримали заочні вироки до колонії загального режиму. Їхні строки варіюються від 13 до 14 років. Всі вони були обміняні в вересні минулого року.
Прокурор запитував різні строки ув’язнення для кожного, від 13 до 24 років, залежно від обвинувачення. Справа щодо загиблого в СІЗО Александра Іщенка була закрита, тому вироку йому не винесли.
В суді обвинувачені неодноразово заявляли про фальсифікацію їхніх показів, допити без адвокатів, принизливе ставлення, відмову в медичній допомозі та катування.
“Я бачив мішки на головах, дроти на різних кінцівках тіла, поламані ребра, побиті нирки, люди, забиті до смерті, голод більше року, жодної медичної допомоги, люди гнили, ноги, руки, воші, клопи, двічі за рік ми ходили в душ – виходили бруднішими, ніж зайшли, ще й побиті”, – сказав у своєму заключному слові Микита Тимонін.