Роменчанка Катерина Капустіна у День волонтера, 5 грудня, виграла апеляцію у митниці, якій суд першої інстанції присудив штраф з волонтерки за неправильно доправлене до військових авто з Європи.
Про це вона розповіла у фейсбуці.
“Штраф 43 тис. грн… за волонтерство
У Міжнародний день волонтера, коли всі всіх вітають і всі всім дякують, нарешті можу поділитися «волонтерською радістю» зі свого досвіду — мені не доведеться платить державі штраф у розмірі 43+ тис. грн за пригнану тачку для наших військових.
Нарешті днями була опублікована постанова апеляційного суду, якою суддя скасував рішення суду першої інстанції та визнав, що я фактично не вчиняла адміністративне правопорушення.
Безмежно дякую моєму адвокату Oleksii Rybalka — зробив усе, що міг. І навіть більше. Pro bono. Щиро рекомендую, між іншим.
Якщо по суті. Наш друг-військовий попросив нормальне авто, щоб возити міни, снаряди і купу всього хоча б не на вбитому Жигулі, який їм дістався від когось… Випросила у військової частини лист на підтвердження того, що їхньому підрозділу ЗСУ справді треба авто для виконання завдань із оборони та протидії збройної агресії рф.
Друзі купили в Польщі авто, я, дурне, посеред ночі забрала її з парковки неподалік пункту пропуску, загнала її в Україну, на митниці показала того листа на підтвердження, що це справді гуманітарний вантаж для наших військових.
Мій чоловік «золоті руки» Ігор Капустін тоді ще безкоштовно зробив ТО, відремонтував те, що треба.
Відігнали машину, при самому ж командирові і кількох свідках віддали авто, документи і ключі.
На цьому я вспокоїлась, бо щиро думала, що зробила хорошу справу для наших захисників. І тільки через рік я дізналася, що треба було кров з носа стребувати з них ще акт прийому-передачі і наказ про постановку ТЗ в штат і на облік.
Але військова частина, як виявляється, просто не захотіла/не змогла поставити авто собі на баланс.
Прийшла до тої в/ч митниця спитать, а чи доїхала їм гуманітарна допомога, командир сказав, що ні тієї машини, ні мене і в очі не бачив (тут мого лексичного запасу бракує, щоб описати емоції)… А коли справи пішли геть кепсько, то взагалі написав заяву в поліцію, авто подали в розшук і в мене ще було багато цікавих розмов зі слідчими.
Митниця залучила, на секунду, контррозвідку СБУ і врешті-решт без мого відома склали якийсь протокол і подали на мене в суд за нібито порушення митних правил. Суд, як згодом виявилося, визнав мене винною у порушенні правил митних перевезень, присудив мені штраф у розмірі 50% від обов’язкового митного платежу за ввезення ТЗ + зобов’язав сплатити ще й судові збори.
Про те, що взагалі є якісь там протоколи, позови чи судові засідання, я ні сном ні духом не знала, бо мені нічого тупо не приходило. Про остаточне рішення мене сповістив Opendata bot уже тоді, коли всьо… «без мене мене женили».
Звернулася до адвоката, подали апеляційну скаргу. Кілька судових засідань, після яких у мене були нервові зриви. Справжні. Отак щоб я зовсім не вивозила без сторонньої допомоги.
— Так а чого військова частина не поставила авто на баланс? — досі дзвенить мені у вухах.
— Ваша честь, я не можу відповідати за дії чи бездіяльність інших осіб, у тому числі юридичних. У тому числи тих, що є державою.
— Ви розумієте, що військові — у першу чергу, люди? Якими вони були до того, як вдягнули піксельну форму, такими вони залишаються і в ній. А люди ж бувають різні. Ви привезли авто державі, а держава в особі військової частини каже, що фактично ви брешете.
— Так, ваша честь, розумію про людей, військових. Однак я не можу відповідати за інших людей, крім себе і своєї неповнолітньої дитини.
… там ще було багато чого сказано і я багато з чим насправді згодна.
Проте кожного разу виходила із зали суду, сідала в машину і мене буквально трусило, сльози лилися рікою, дихати було нічим і нічого перед собою не бачила. Я ревіла. Часто. В інших ситуаціях, обставинах, із іншими людьми. Від того, що мені ця ситуація більше ніж півроку не давала спокійно жити і мені образливо. Отак по-дитячому, по-дівчачому образливо…
Держава мене зробила винною в той момент, коли я щиро і без жодної користі для себе хотіла допомогти тим, хто стримав ворога і відкинув їх за порєбрік.
І мені треба було доводити державі, що я не лох.
Авто ж досі на ходу, спочатку об’їздило всю нашу область і возило приємні подарунки для к***в. Потім благополучно повезло наших військових і все їхнє добро Харківщину і пізніше на Донеччину, завозило і вивозило наших хлопців на позиції туди, де попереду тільки п***ри.
Моя совість чиста перед самою собою. Винна тільки в тому, що в березні 2022 року не знала всіх деталей діловодства на митниці, у військових частинах. а згодом у судах. І що мені в житті все ж попадаються такі істоти як той командир.
Штраф платить не треба. Але осад залишився. Та й досвід, як-не-як. Тепер без адвоката ні ногою і багато разів подумати, перш ніж допомагати.
Вітаю вас і нас, прекрасні волонтери. Ми разом робимо велику справу. Не завдяки, а всупереч. Ну і не будьте лохами, як я”, – написала вона.