7 лютого охтирчани зібралися біля Успенської церкви віддати шану земляку – гвардійцю Миколі Сидоренку. Загинув Микола 2 лютого під час мінометного обстрілу, повідомили в Охтирському центрі комплектування.
Старший солдат Микола Сидоренко був оператором 2 протитанкового відділення 2 протитанкового взводу батареї протитанкових керованих ракет. Воював на Донеччині в Гвардії наступу.
Андрій Мороз, який служить в Охтирському районі, каже, що Микола був справжнім гвардійцем з першого до останнього дня.
“Він проходив службу, коли я був командиром взводу в моєму взводі. Дуже порядна людина. Я його знаю, як по службі, так і по “гражданці”. Розпочинав він свою кар’єру зі строкової служби. Проходив у нас службу до серпня місяця. Далі перевівся до іншої військової частини. Війну зустрів він також в Охтирці. Показав себе дуже добрим воїном і дуже хорошою людиною”, – побратим Андрій Мороз.
Провести в останній путь прибули побратими Миколи зі Слов’янська, представники міської влади, сусіди. Ігор Горішній товаришував з Миколою з дитинства. У Ігоря залишився, за його словами, сакральний зв’язок з Миколою. Колись гуляючи лісом з вівчаркою друга він вирішив і собі завести собаку. Теж вівчарку. Дивлячись на неї мимоволі згадує ці прогулянки, розповів Ігор.
“Поруч з нами проживав. Ми всі з одного району. 10 сотня. Завжди товаришували разом. Зі школи разом. Дуже гарна людина була. Завжди міг допомогти. Був барбером в мирний час. І завжди до всіх відкликався, коли просиш підстригти, взагалі без питань. Весь район до нього ходив стригтися. Ми всі завжди збиралися на футбольному полі біля рідної школи. Грали в футбол. Могли рано вранці виходити й до пізна доки матері не будуть нас заганять”, – розповів друг Ігор.
Поховали Миколу Сидоренка на Алеї Слави біля Центрального кладовища. Герою навіки залишиться 23 роки.
“Людина завжди робила своє діло гарно. Але прийшла війна, прийшлося йому йти. Добровільно. Без вагань. Всім сказав: “Я йду, я хочу мститися за хлопців. Хочу захищати державу”. І пішов туди”, – розказав Ігор Горішній.